Афектами називаються емоційні процеси, нестримно і бурхливо опановуючі людиною та маючі характер порівняно короткочасних спалахів. Такі, наприклад, вибухи гніву, відчаю, страху.

Прикладом афектного спалаху гніву може служити описана Л.М. Толстим реакція Кутузова під час Бородінської битви на донесення про хід справ на лівому фланзі, привезене йому флігель-ад'ютантом Вольцогеном. Іноземець Вольцоген, людина глибоко чужа російській армії і великому патріотичному підйому, одушевляючому її, абсолютно помилково розумів сенс розгортаючихся бойових дій. Ставлячись зневажливо до російських військ і їх головнокомандуючого, він з напівпрезирливою посмішкою доповів Кутузову, що всі пункти позиції в руках ворога і що відбити їх нічим, оскільки війська в повному розладі біжать і зупинити їх не можна.

– «Ви бачили? Ви бачили?.. – спохмурнівши закричав Кутузов, швидко вставшии і наступаючи на Вольцогена. – Як ви... як ви смієте!.. – роблячи загрозливі жести тремтячими руками і захлинаючись, закричав він. – Як смієте ви, милостивий судар, говорити це мені. Ви нічого не знаєте... Ворог відбитий на лівому і уражений на правому фланзі. Якщо ви погано бачили, милостивий судар, то не дозволяйте собі говорити того, чого ви не знаєте...

Всі мовчали, і чутно було одне важке дихання задиханого старого генерала».

Афектний характер можуть мати найрізноманітніші почуття. Сповна можливий, наприклад, афектний спалах радості, картину якої малює Л.М. Толстой у «Війні і мирі», змальовуючи приїзд Миколи Ростова з театру військових дій додому: «не встиг він добігти до вітальні, як щось стрімке, мов буря, вилетіло з бічних дверей і обійняло і стало цілувати його. Ще інша, третя така ж істота вискочила з інших, третіх дверей; ще обійми, ще поцілунки, ще крики, сльози радості. Він не міг розібрати, де і хто тато, хто Наташа, хто Петя. Всі кричали, говорили і цілували його в один і той же час» «Наташа... стрибала, як коза, все на одному місці і пронизливо вищала».

Всяке почуття, як ми знаємо, змінює життєдіяльність організму і виражається у всіляких тілесних симптомах. При афектах це зовнішнє, тілесне вираження почуття буває особливо яскравим. Зазвичай воно має в афекті характер рухового перезбудження, виявляючись безліччю бурхливих рухів, слів, дій. Але інколи афект має прямо протилежне зовнішнє вираження – затримку всіх рухів, повне припинення всякої активності. Людина може «заціпеніти» від страху, гніву або відчаю.

У 55 і 56-й главах IV тому «Війни і миру» дано зображення двох афектних переживань горя: горе Наташі після смерті князя Андрія і горе старої графині Ростової після звістки про смерть її молодшого сина Петі. Різким контрастом до бурхливої реакції старої графині (вона б'ється, кричить, кидається) є «заціпеніння» Наташі. «Наташа велику частину часу, одна в своїй кімнаті, сиділа з ногами в кутку дивана і, що-небудь розриваючи або переминаючи своїми тонкими, напруженими пальцями, наполегливим нерухомим поглядом дивилася на те, на чому зупинялися очі».

Нерідко говорять, що в стані афекту людина «втрачає голову», «сама себе не пам'ятає», «не усвідомлює, що вона робить». Це невірно. Лише психічно хвора людина може в припадку скаженого гніву або люті дійсно нічого не усвідомлювати і згодом не пам'ятати того, що вона в цей час зробила. Здорова людина ніколи не втрачає свідомості і пам'яті від гніву або іншого якого-небудь афекту. Прикладом може служити герой одного з творів Л.М. Толстого, скоївший вбивство у стані скаженого гніву. Він говорить, розповідаючи про свій злочин: «Коли люди говорять, що вони в припадку сказу не пам'ятають того, що вони роблять, – це дурниця, неправда. Я все пам'ятав і ні на секунду не переставав пам'ятати». «Всяку секунду я знав, що я роблю».

Настільки ж помилково думати, що в стані афекту людина не може володіти собою і тому не повинна нести відповідальність за ті дії, які вона зробила в цей час. Дійсно, при сильному афекті людина інколи втрачає владу над собою та здійснює вчинки, в яких вона згодом гірко розкаюється. Проте причиною цього є не стільки сам афект, скільки брак волі, брак самовладання. Афекти зовсім не мають непереборної влади над людиною.

Давши волю афекту, «віддавшись йому», дійсно важко узяти себе в руки, опанувати себе. Але «важко» не означає «неможливо». Людина з сильною волею зуміє здолати цю трудність. Набагато легше, проте, інше: не давати волі афекту, не дозволити собі «віддатися йому». Аби перешкодити афектному спалаху, треба не дати йому початися. Існує старовинне життєве правило: перш ніж віддатися спалаху гніву, треба в думках злічити до десяти. (Один з героїв Чехова, чоловік дуже запальний, рахував в подібних випадках навіть до ста.) Тургенєв радив людині, що надмірно розгарячилася в суперечці і починаючій втрачати владу над собою, провести раз десять язиком усередині рота, перш ніж вимовити слово.

Психологічний сенс цих дуже корисних порад полягає в тому, аби відстрочити настання спалаху і тим самим отримати час взяти себе в руки; крім того, відвернення уваги на сторонню механічну операцію може діяти заспокійливо.

Кiлькiсть переглядiв: 81